Полярна пошта мису Баранова
1
2
3
Про пошту високоширотної полярної станції «Мис Баранова» (Північна Земля, о. Більшовик) відомо дуже мало. У моїй стихійній колекції збереглися три різновиди штемпелів станції «Мис Баранова», які я побачив 1991 року під час експедиції на архіпелаг (рис. 1-3). При цьому тамтешні полярники використовували ці штемпелі не тільки в поштових, а й у сувенірних цілях, виготовляючи такі собі міні-вимпели на згадку: у прозору целофанову упаковку вкладали аркуш паперу з відбитками трьох штемпелів станції та шматок червоної тканини, на який переносили один зі штемпельних відбитків.
Зразковий комплект полярної пошти з о. Большевик місцевого виготовлення — це конверт з одним або трьома штемпелями станції, який мав пройти потім, приміром, через пошту мису Челюскін, та додаткове вкладення — згаданий вище вимпел.
Пізніше станція «Мис Баранова» була законсервована на довгі роки, втім, як і сусідня з нею станція «Піщана» (мис Піщаний). У полярників з «Піщаної» був свій штемпель.
Нещодавно в пресі промайнуло висловлювання одного з управлінців (О. Ф.) про намір організувати на мисі Баранова постійну станцію. Заява була пов’язана з пошуком якоїсь альтернативи станціям, що дрейфують і дедалі частіше потерпають від затоплень під час весняної відлиги. Давалося взнаки так зване потепління Арктики. Отже, мису Баранова судилося знайти нове життя?
Згадуючи станцію «Мис Баранова», додам і таке. Сюди, з Москви (Домодєдово), влітку 1991 року наша експедиція діставалася гелікоптером Мі-6 — із ночівлями в Норильську та на полярній станції «Мис Челюскін». Звідти ми вилітали на о. Більшовик уже гелікоптером Мі-8, одночасно вивантажуючи пасажирів та спорядження, що належало полярній станції «Сонячна». Вона більше нагадувала велике селище, аніж самотню полярну станцію. Порівняно із «Сонячною», наш «Мис Баранова» — це був малонаселений, але добре оснащений простір приморської тундри, розташований на піднесеному скелястому березі, зі зручним спуском до моря, розрахований, мабуть, на перебування кількох експедицій.
Звичайний пейзаж — антени, метеорологічні реберчасті короби, гусенична техніка, із десяток будиночків, серед яких — акуратні збірні бакелітові споруди експедиційних складів, а також простора кают-компанія з камбузом, додаткова будівля-сховище та дуже довгий, дещо незвичний на перший погляд склад-естакада, розташований просто неба, що розв’язує вічну проблему звільнення полярного скарбу від снігових заметів.
Що знаходилося у зазначеному окремому складському приміщенні — точно не знаю, але, подейкували, ніби наш доктор акуратно збирав там ящики з порожніми пляшками, що залишалися «у спадок» від різних експедицій, і які потім примудрявся відправляти на Велику Землю за кожної зручної нагоди. (Транспорт, звільнений від експедиційних вантажів і такий, що повертається на материк порожнім, — зовсім не рідкісне явище у високих широтах.)
Подекуди між будинками розбіглися рукотворні дощаті настили. Такі собі стежки. Того літа на станції разом із нами проживали, нікому не заважаючи, близько 35 людей, зокрема й кіногрупа, яка привезла з собою… двох білих ведмедів.
На острові мені запам’яталося багато епізодів, пов’язаних із присутністю тієї кіногрупи, а ще — чудове харчування та рідкісні, особливо охоронювані білі мартини. Закарбувалися в пам’яті й фантастичні фіорди та взагалі всі краєвиди. Особливо — поблизу льодовика Семенова-Тяньшанського. Велике враження справили й наші маршрути, прокладені поблизу гори Маяковського, а також візит на полярну станцію «Піщана», де полярники пригощали саморобним копченим оселедцем… Запам’яталися й вічні тумани, дуууже довге очікування вильоту на Велику Землю на станції «Мис Челюскін», а ще — приголомшливе телевізійне повідомлення про ДКНС і бунтівну Москву, яка потім вразила мене якоюсь барикадою. Таким був 1991-й, який згодом вплинув, зокрема, й на полярну пошту, адже саме тоді почав розпадатися СРСР і вся його поштова символіка суттєво змінилася…
В. Придатко-Долін
15 січня 2012
Полярна пошта мису Баранова
1
2
3
Про пошту високоширотної полярної станції «Мис Баранова» (Північна Земля, о. Більшовик) відомо дуже мало. У моїй стихійній колекції збереглися три різновиди штемпелів станції «Мис Баранова», які я побачив 1991 року під час експедиції на архіпелаг (рис. 1-3). При цьому тамтешні полярники використовували ці штемпелі не тільки в поштових, а й у сувенірних цілях, виготовляючи такі собі міні-вимпели на згадку: у прозору целофанову упаковку вкладали аркуш паперу з відбитками трьох штемпелів станції та шматок червоної тканини, на який переносили один зі штемпельних відбитків.
Зразковий комплект полярної пошти з о. Большевик місцевого виготовлення — це конверт з одним або трьома штемпелями станції, який мав пройти потім, приміром, через пошту мису Челюскін, та додаткове вкладення — згаданий вище вимпел.
Пізніше станція «Мис Баранова» була законсервована на довгі роки, втім, як і сусідня з нею станція «Піщана» (мис Піщаний). У полярників з «Піщаної» був свій штемпель.
Нещодавно в пресі промайнуло висловлювання одного з управлінців (О. Ф.) про намір організувати на мисі Баранова постійну станцію. Заява була пов’язана з пошуком якоїсь альтернативи станціям, що дрейфують і дедалі частіше потерпають від затоплень під час весняної відлиги. Давалося взнаки так зване потепління Арктики. Отже, мису Баранова судилося знайти нове життя?
Згадуючи станцію «Мис Баранова», додам і таке. Сюди, з Москви (Домодєдово), влітку 1991 року наша експедиція діставалася гелікоптером Мі-6 — із ночівлями в Норильську та на полярній станції «Мис Челюскін». Звідти ми вилітали на о. Більшовик уже гелікоптером Мі-8, одночасно вивантажуючи пасажирів та спорядження, що належало полярній станції «Сонячна». Вона більше нагадувала велике селище, аніж самотню полярну станцію. Порівняно із «Сонячною», наш «Мис Баранова» — це був малонаселений, але добре оснащений простір приморської тундри, розташований на піднесеному скелястому березі, зі зручним спуском до моря, розрахований, мабуть, на перебування кількох експедицій.
Звичайний пейзаж — антени, метеорологічні реберчасті короби, гусенична техніка, із десяток будиночків, серед яких — акуратні збірні бакелітові споруди експедиційних складів, а також простора кают-компанія з камбузом, додаткова будівля-сховище та дуже довгий, дещо незвичний на перший погляд склад-естакада, розташований просто неба, що розв’язує вічну проблему звільнення полярного скарбу від снігових заметів.
Що знаходилося у зазначеному окремому складському приміщенні — точно не знаю, але, подейкували, ніби наш доктор акуратно збирав там ящики з порожніми пляшками, що залишалися «у спадок» від різних експедицій, і які потім примудрявся відправляти на Велику Землю за кожної зручної нагоди. (Транспорт, звільнений від експедиційних вантажів і такий, що повертається на материк порожнім, — зовсім не рідкісне явище у високих широтах.)
Подекуди між будинками розбіглися рукотворні дощаті настили. Такі собі стежки. Того літа на станції разом із нами проживали, нікому не заважаючи, близько 35 людей, зокрема й кіногрупа, яка привезла з собою… двох білих ведмедів.
На острові мені запам’яталося багато епізодів, пов’язаних із присутністю тієї кіногрупи, а ще — чудове харчування та рідкісні, особливо охоронювані білі мартини. Закарбувалися в пам’яті й фантастичні фіорди та взагалі всі краєвиди. Особливо — поблизу льодовика Семенова-Тяньшанського. Велике враження справили й наші маршрути, прокладені поблизу гори Маяковського, а також візит на полярну станцію «Піщана», де полярники пригощали саморобним копченим оселедцем… Запам’яталися й вічні тумани, дуууже довге очікування вильоту на Велику Землю на станції «Мис Челюскін», а ще — приголомшливе телевізійне повідомлення про ДКНС і бунтівну Москву, яка потім вразила мене якоюсь барикадою. Таким був 1991-й, який згодом вплинув, зокрема, й на полярну пошту, адже саме тоді почав розпадатися СРСР і вся його поштова символіка суттєво змінилася…
В. Придатко-Долін
15 січня 2012
(English) Tags
Мова:
